Звіт "мистецтвознавців"

ü  «Мистецтвознавці» - працюють з образами, пейзажами на картинах Шевченка.

  Шевченко як художник

          Тарас Григорович Шевченко – видатний український письменник та поет, чия творчість зробила його не багато не мало, а символом українського народу та однією з головних колон, на якій тримається вся наша українська культура. Так, всі ми з вами ще із шкільної лавки добре знаємо Шевченка саме як письменника, поета, та от трошки призабули про те, що Тарас Григорович був не лишень геніальним письменником, а і не менш геніальним художником. Художня спадщина Тараса величезна – збереглось 835 творів, картин, портретів, гравюр на різні теми, написані протягом різних періодів життя великого Кобзаря. Ще понад 270 художніх творів вважаються втраченими, нажаль. У сьогоднішній статті маю намір познайомити вас із цією значно менш висвітленою стороною творчості видатного українця, познайомити вас із Шевченком-художником.

Потяг до живопису та малювання у Шевченка був з самих ранніх років його життя, ще будучи зовсім маленьким Тарас любив розмальовувати крейдою стіни хати, стіл, лавки, різними дивними чудернацькими візерунками, також з насолодою малював людей, тварин, пейзажі. Якось намалював п’яного дяка Богорського, в якого перебував на вихованні з 13 років, після смерті своїх батьків. Дяк образився на свій портрет і покарав юного художника. Згодом Шевченко втікає від дяка-самодура, а оскільки тяга до живопису перетворилась на незгасну пристрасть, Тарас цілеспрямовано шукає у навколишніх селах вчителя-маляра. І знаходить – спершу стає учнем диякона Ефремова, а згодом вчиться малярству ще в багатьох різних майстрів.

У 1828 році Шевченко стає наймитом Павла Енгельгарда, багатого росіянина дворянського походження. Енгельгарди були своєрідними тогочасними олігархами, адже їхня родина входила у четвірку найбагатших українських сімей. Павло Енгельгард запримітив талановитого хлопця і вирішив зробити з нього свого придворного живописця (тоді то було модно) і спершу взяв його з собою у мандрівку до Вільно, де Шевченко ймовірно навчався у професора малювання Віленського Університету Рустемеса.

Одна з картин того періоду – «Погруддя жінки», написана простим олівцем у 1830 році, Тарасу тоді було всього 16 років. Можливо ця гарна мрійлива панянка на картині була одною з його муз, хто зна…

І портрет пана Енгельгарда, зроблений аквареллю, 1833 рік.

У 1831 році Енгельгард разом із Шевченком переїздить до Санкт-Петербургу, тогочасну мистецьку та культурну Мекку Російської імперії. У Петербурзі талановитого хлопця помічають видатні російські художники Карл Брюллов та Василь Жуковський, які спільними зусиллями викупляють Тараса із кріпацтва та сприяють його вступу до Петербурзької академії мистецтв, а Карл Брюллов стає вчителем та наставником юного художника.

У майстерні Карла Брюллова відбувається його подальше мистецьке формування. В цей період Тарас знайомиться із творчістю відомих майстрів світового живопису: Рембрандтом, Рубенсом, Ван-Дейком, Веласкесом. А одною з заповітних Шевченкових мрій, якій так і не вдалось здійснитись було відвідати Італію та познайомитись із великим італійським мистецтвом епохи ренесансу. Шевченко закінчує академію мистецтв одним з кращих студентів, а його художні твори то і діло отримують різні премії та винагороди.

«Катерина» – одна з найцікавіших картин Шевченка, написана олією у 1840 році. Картина дуже символічна, у формі образів автор передає ті почуття, які неначе хвилі здіймались у його серці. Босонога дівчина на центрі картини, символізує страждаючий український народ, російський солдат на коні – самодержавну російську монархію, що пригнічує Україну, селянин, який сидись на землі (чимось схожий на козака Мамая) втілює собою вільне минуле, прагнення до якого наскрізь пронизує як літературну, так і художню творчість Тараса.

Ця картина називається «Циганка гадає українській дівчині», написана у 1841 році, тут теж прослідковується схожий сюжет, а українська дівчина символізує не що інше, але саму Україну.

У 1843 році Тарас покидає Петербург та відправляється у свою мандрівку Україною під час якої малює низку гарних українських пейзажів:

А це одна з кращих його картин пейзажного напрямку – «Пожежа у степу», написана у 1848 році, під час степного переходу із Орська до Аральського моря, коли Шевченко став очевидцем дивовижного вражаючого видовища – велетенського полум’я, від підпаленої казахами сухої трави.

Але не менше полум’я горіло в душі легендарного Кобзаря, який залишив нам у спадок свої чудові художні та літературні твори, які надихають та будуть надихати ще не одне покоління українців.